Понад $54 мільярди. Але половина ще в дорозі
На 2025 рік уряд України заклав у бюджет рекордну суму міжнародної підтримки — понад $54 мільярди. Це не просто цифра — це кисень, без якого країна не зможе функціонувати в умовах затяжної війни. І водночас це — виклик. Бо станом на липень ми отримали трохи більше половини обіцяного. Решта коштів зависли між «узгоджено» і «на розгляді».
Виплати затримуються, деякі транші відкладаються. І це не просто тимчасові труднощі — це потенційна загроза стабільності. Коли грошей не вистачає на виплату зарплат, на обслуговування боргу, на соціалку — починає хитатися вся фінансова конструкція. А це — вже не технічне питання, а політичне. І нам варто чесно сказати: від того, наскільки Захід готовий оперативно реагувати на наші потреби, залежить не менше, ніж від фронту.
Світова підтримка: новий стиль, нові умови
Ще у 2022–2023 роках партнери діяли швидко і рішуче. Допомога надходила без зайвих паперів, бо всі розуміли — Україна воює, кожен день важливий. Але в 2025-му гра змінилася. Тепер все більше коштів йдуть у рамках середньострокових програм, з аудитами, контрольними точками, прив’язкою до реформ. Тепер не «ось вам гроші», а «ось вам план, і гроші поетапно».
З одного боку — це ознака зрілості системи. З іншого — небезпечне розтягування в часі. Реформи потрібні, безумовно. Але якщо під час бою тебе просять ще й переробити власний бронежилет — це викликає легке роздратування. Саме тут важливо балансувати: і виконувати умови, і не втратити оперативність. Бо на карту поставлено занадто багато.
Довіра як валюта. Чому вона дорожча за долари
Сьогодні міжнародна допомога — це не лише про гроші. Це про довіру. Чи справді Україна проводить реформи? Чи бореться з корупцією не лише на словах? Чи здатна ефективно розпоряджатись мільярдами? Ці запитання — не лише в медіа. Вони — у кабінетах Брюсселя, Вашингтона, Токіо. І відповіді ми повинні давати не гаслами, а цифрами.
Останні місяці показали: довіра формується не на основі жалю, а на основі результатів. І як би це не було складно, Україні доведеться доводити свою ефективність знову і знову. Бо час безумовної підтримки минає. Настає етап партнера, який виконує зобов’язання.
«Датська модель»: як локалізована допомога змінює гру
Є й добрі новини. Новий формат фінансування української оборонки, так звана «датська модель», став проривом. Суть проста: партнери напряму оплачують виробництво зброї в Україні. Без грантів, без посередників. Українська промисловість отримує замовлення, ЗСУ — техніку, економіка — робочі місця.
Уже понад $550 мільйонів пішли на виробництво гаубиць «Богдана». І це — не межа. Подібна логіка може застосовуватись у багатьох сферах: дрони, бронетехніка, зв’язок. Допомога трансформується з «грошового вливання» у «економічний стимул». І саме так варто мислити далі — не витрачати, а інвестувати.
Що буде, якщо Захід загальмує?
Ми маємо бути чесними: підтримка Заходу — не безкінечна. У США — вибори. В ЄС — політичне переформатування. Усі ризики обговорюються відкрито. І якщо Україна не зможе втримати темп реформ або якщо з’являться репутаційні втрати — допомога може скоротитись. І тоді доведеться розраховувати значно більше на себе.
Це не означає, що нас зрадять. Але означає, що підтримка стане жорсткіше умовною. Тому наш пріоритет — не чекати, а показувати результат: зменшення корупції, ефективне витрачання ресурсів, прозорість процедур. Захід не любить хаосу. А от впевненість — цінує.
Допомога — це діалог
Україна більше не просто отримувач допомоги. Ми — партнер, який веде свою гру, має свій голос і формує свій запит. Так, ми потребуємо ресурсів. Але ми не просимо «просто дати». Ми готові відповідати. Головне — щоб нам давали шанс.
Фінансова підтримка Заходу — це не лише транші. Це маркер, що світ і далі бачить у нас силу, варто інвестувати, хоче бачити перемогу. Завдання України — зберегти цю довіру. Бо довіра — це головна валюта нашого часу.
